Українська для іноземців, або чому Європі ми не потрібні

Єдиним іспитом, котрим Україна може похвалитися є іспит на визначення рівня мови для осіб, які прагнуть набути українське громадянство. Це досить важливий іспит, який безпосередньо пов’язаний із політичним аспектом та державною міграційною політикою. Однак питання полягає в іншому — наскільки запропонований тест відповідає дійсному європейському рівню? В програмі Суспільні Новини від 25 квітня 2023 року член Національної комісії зі стандартів державної мови Данута Мазурик говорить про те, що цей іспит відповідає загальноєвропейському рівню B1, а, отже, що такий комплексний іспит створено за дотриманням норм і стандартів ЄС, а його проведення та оцінювання корелює з міжнародними правилами організації. Так нам пробують цю інформацію подати…

Суспільне Новини 25 04 2023

Давайте спробуємо в цьому розібратися разом. Щоб порівняти українську пропозицію, пропоную подивитися на польську систему сертифікації, адже польська мова є найбільшою слов’янською мовою в Європейському Союзі, та заразом із тим (так само, українська) є флексійною мовою, оскільки має сім відмінків. Разом із польською під такі параметри потрапляє чеська мова. І в врешті-решт, якби нам не хотілося б цього, але треба подивитися, що пропонує держава-агресор, адже вмінню дбати про власну мову в них ще треба повчитися, і це без сумніву показує, що Україна має сильного ворога у мовній сфері. Пропоную порівняти зразки завдань, оцінювання рівня володіння української мови, саме у системі сертифікації інших слов’янських мов. Всі ці мови (маю надію, що російська теж належатиме до цієї групи) можна назвати мовами рідше вживаними, ніж класичними іноземним. Тестові завдання для української мови теоретично є, але практично їх немає. Проблема в тому, що я вже більше місяця пробую перейти за покликанням на вебресурси Національної комісії зі стандартів державної мови, але вони чомусь недоступні. Я досить давно займаюся сертифікацією польської мови як іноземної, але якось не пам’ятаю, що подібна ситуація мала місце зі сторінкою польської державної комісії з сертифікації польської мови як іноземної, ні за часів, коли її очолював відомий професор Владислав Мьодунка, ні за часів, коли її очолює професор Вальдемар Мартинюк. В цьому місці наголошую, що відповідну комісію у Польщі очолює авторитетний професор, тобто людина, яка має у суспільстві та мовознавчих колах великий авторитет. Про це теж варто пам’ятати! За часів їхнього головування сторінка діяла постійно, її робота не координувалася в ручному режимі і втаємничення діяльності такого поважного органу ніколи не було варіантом роботи в царині інформаційної політики. Чомусь в Україні можна ігнорувати цю справу, що, на моє переконання, досить негативно впливає на бачення цілої системи ставлення до мови не тільки державних службовців, але й мовознавців, які, обираючи для себе такий життєвий шлях, мали би пам’ятати про необхідність піклуватися про державну мову. Виходячи з вище сказаного, теоретично ми можемо зараз порівняти лексичне і граматичне наповнення, однак тут теж невдача: відсутність державних стандартів із української мови як державної та з української мови як іноземної. Це теж велика проблема, тому що постає питання, на підставі яких нормативно-правових актів, лінгвістичних досліджень щодо частотності вживання окреслених граматичних частин мови, граматичних структур, лексичних одиниць тощо добирається даний тест практично неможливо перевірити. Поляки сказали б wolna amerykanka (що означає – якщо ніхто не знає правил гри чи поведінки, значить всі мають рівні шанси). Тому можна лише на слово вірити Національній комісії та її членам, що даний тест відповідає європейським стандартам, що на тлі повної відсутності вже згаданих документів, є сумнівним.

Наступним кроком є порівняння формальних відповідностей, хоча б часу на виконання цих завдань. Якщо подивимося на стандарти різних країн, то на даний рівень, який озвучила член Комісії Данута Мазурик, є відповідним рівнем B1.

Давайте перевіримо відповідність завданням у інших мовах у таких частинах як аудіювання, розуміння написаного тексту, письмо та мовлення. Окремі країни також запроваджують додаткову частину тестування граматичної компетенції.

Польська мова як іноземна на рівень B1 на аудіювання передбачає до 30 хвилин, чеська мова – 30-35, російська – 30 хвилин.

На практиці, кількість завдань та їхня складність, є досить подібними між собою, адже вони створені на підставі загальних європейських стандартів і в цьому немає нічого дивного, що вони подібні в усіх трьох системах сертифікації. Між кожною частиною має відбуватися мінімум 15 хвилин перерви, що є абсолютно логічним і потрібним кроком, особливо для тих, хто хоч раз у своєму житті складав подібний іспит, адже екзаменові повинні відпочити після першої частини і вже з новими силами йти далі. Постійно знаходитись в стресовій ситуації є досить некомфортно для екзаменованих, однак в українській сертифікації, Національна комісія про це забула, оскільки читання та аудіювання поєднані в одну частину, яка триває годину і відбувається без перерви. У будь-якому разі, на сторінці, де можна зареєструватися, і де можна знайти опис іспиту доступна лише така інформація. Не вдасться іноземцям, які так люблять українську мову, перевести подих між іспитовими частинами, треба буде працювати далі і робити це максимально оперативно.

А що ж тоді з читанням в інших системах сертифікації? Польська система пропонує 40 хвилин, чеська та російська по 50 хв. Якщо додати час на виконання обох частин, то вийде що нам найменше бракує до європейських стандартів 10 хвилин, або навіть 20-25 хвилин. Постає логічне запитання: якщо це ще не критична різниця, адже кожна країна має право встановлювати власні частини, то чому всі країни-члени на виконання цих завдань пропонують, окрім перерви, ще і більше часу на виконання цих завдань?

Досить дискусійним є питання тестування граматичної компетенції, адже тестування вміння правильно вжити граматичні форми в запропонованих реченнях, трансформація речень і так далі є досить важливою для флексійних мов. Отже, така частина є присутня в системі сертифікації польської та російської, але відсутня така частина, наприклад, у чеській сертифікації на рівні В1, але вже є від рівня В2. Можливо, тому українські розробники іспитового стандарту відмовилися від цієї частини, однак, якщо чеська мова має окреслений правовий та справжній статус у своїй державі, їй нічого не загрожує, то з українською мовою ситуація виглядає дещо інакше. Отже, в цій конкретній ситуації варто було б подумати над іспитом, котрий запропонували польські та російські дослідники, адже використання відповідних частин мови, відмінків не є таким самим в кожній слов’янській мові, а значить ця частина, яка в польській системі займає 40 хвилин, у російській – 60 (там ще є лексичний компонент), є питанням до Національної комісії – чому такого компоненту немає в українській системі? Я не думаю, що мова, що досить часто українськими мовознавцями називається багатостраждальною, яка витерпіла досить багато і була заборонена тощо, при підтвердженні рівня володіння нею повинна відмовитися від цього компоненту? У варіантах вимог до рівнів, котрі розроблялись як у Києві, так і у Львові, граматичний каталог, який колись пропонували між іншим і теперішні члени Комісії, граматичний компонент займає досить велику частину… Чому так само не відтворено у реальному тестовому завданні? Я розумію, що це сильно збільшувало би і обсяг роботи, і потім ускладнювало перевірку, але тестування мови є гордістю за власну мову та її промоцією, її безпекою, бажанням, щоб про неї говорили у всьому світі.

Наступною частиною, про яку варто було б досить детально поговорити, є письмо. Українські розробники пропонують на виконання двох завдань АЖ 40 хвилин! Оскільки ми не знаємо, які завдання пропонуються, важко їх порівняти до стандартів інших країн, однак напевно можна сказати одне – набирати на клавіатурі, де є кирилиця для людей, котрі раніше вживали латинський алфавіт, є досить складним. Отже, потрібно задати логічне питання – а що тестується: вміння мовних компетенцій чи вміння швидко набирати текст на клавіатурі? Це створює додаткові проблеми для тих, хто складає іспит із української.

Давайте подивимося на час виконання: польська система пропонує 75 хвилин, тобто майже вдвічі більше ніж запропонований Україною компонент іспиту. Чеська та російська пропозиція – 60 хвилин. У підсумку, українська пропозиція знову дає менше часу – від 20 до навіть 35 хвилин, в порівнянні з іншими системами. Як державний екзаменатор польської системи сертифікації, можу з впевненістю сказати, що декому бракує цього часу на написання 200 слів іноземною мовою. Звичайно, дехто користується чернеткою, переписує текст, це теж займає певний час, але при оцінюванні звертаємо увагу на правильність написання слів польською мовою, і хоча в більшості випадків ця проблема стає менш актуальною, тому що люди загалом пишуть від руки досить мало, у будь-якому разі менше ніж колись, то все одно така навичка мусить бути присутньою.

Остання частина – усний іспит. Здавалося б за кількістю хвилин досить нагадує усі порівнювані стандарти у інших мовах, якби не одна маленька деталь – екзаменовані, які хочуть підтвердити знання української мови говорять із комп’ютером, а, правильніше, звертаються до залізяччя. В українському суспільстві комп’ютер відіграє роль співрозмовника. Мені дуже цікаво подивитися як виглядає діалог між комп’ютером та екзаменованим, адже в усіх інших системах сертифікації відбувається прямий діалог з екзаменатором. Українці – це не комп’ютери, це живі люди, котрі можуть не зрозуміти слів іноземця, можуть відповісти інакше, ніж думає той, хто відповідну розмову записує. Шкода, що українські екзаменатори про це не подумали, ну але ж так приймають іспити в Європі, а Україна туди тільки йде, і судячи з того, як написаний іспит, похід в Європу, ну принаймні у мовному питанні, мабуть скасовується …

Не менше подиву викликає оцінювання такого іспиту, якщо всі країни хочуть, щоб особи, які складають екзамен мали мінімум 50% правильних відповідей з кожної частини, то в Україні сумують по 25% із правильних відповідей з кожної частини, і з цього треба набрати 50% + 1. Ситуація досить цікава, в будь-якому разі невідома європейській системі сертифікації, адже успішний іспит — це складений іспит із усіх частин не по 25% а по 50%. У підсумку треба поставити лише одне питання – чому в українському іспиті всі частини значно коротші ніж ті, котрі використовують у інших країнах? Чому в жодній частині український іспит не пропонує більшої кількості хвилин на виконання даних завдань? В чому проблема? Можливо, проблема в тому, що ніхто не дивився як виглядають європейські стандарти, адже лексичне та граматичне наповнення цих частин і далі залишається певною таємницею, хоча у всіх інших системах їх можна без проблем перевірити за допомогою інтернету. Чомусь автори завдань не бажають, щоб ті, хто складатиме іспит із української, завчасно з ними ознайомились. Це логічно створює питання щодо відкритості іспитових стандартів української мови.

Що ж не так з цілою системою сертифікації? Чи будуть дійсно іноземці складати українську мову? Ті, хто бажають отримати громадянство, безумовно, але польську, чеську та інші мови складають не лише для цього. Є ще і інші підстави, котрі поки що для знавців української мови абсолютно недоступні. Питання про те, коли такий стан речей зміниться залишається відкритим.

Відомий польський дидактик польської та німецької мов як іноземних, професор Пшемислав Ґембаль, про вплив сертифікації згідно стандартів ЄС на польську мову говорив так: «це зумовило нову еру підручників, а також потребу використання всіх інноваційних методів викладання сучасних іноземних мов в дидактиці польської мови як іноземної».

В Україні нова ера підручників так і не настала. Думаю, що ми всі розуміємо причину…Де ж та Європа для української мови? І коли ми її побачимо…